Час вирушати в нову пригоду! Вилітаємо з Польщі та приземляємось у Чорногорії — країні гір, моря і несподіваних відкриттів. Нас зустрічає трансфер і везе прямо до Будви, де на нас вже чекає готель.
Після заселення — час розслабитись після дороги, зробити перше селфі з видом на Адріатику і, можливо, вже встигнути закохатись у місцеву атмосферу. А далі — вільний час, щоб трохи роздивитися місто і налаштуватись на хвилю відпустки.
А ввечері — теплий і веселий вечір знайомств! Зібрались, познайомились, посміялись і зрозуміли: попереду нас чекає крута подорож у хорошій компанії.

Починаємо день, як і личить біля моря — з пляжу. Сонце вже лагідно гріє, море трохи прохолодне, але таке, що освіжає і голову, і настрій. Хтось читає книгу, хтось просто лежить з заплющеними очима, слухаючи хвилі — і це те саме «нічого не роблю», яке так потрібно.
А після обіду — вирушаємо знайомитись із Будвою ближче. Старе місто зустрічає нас кам’яними стінами, звивистими вуличками й запахом історії. Тут хочеться заглядати у кожен провулок, торкатись стін, фотографувати кожну бруківку. А з фортеці відкривається вид, що змушує мовчки посміхатись.
Вечір проведемо разом — із пледом, смаколиками й видом, який важко забути. Пікнік на заході сонця: море попереду, небо змінює кольори, а ми сидимо поруч, вже ближчі, ніж учора.

Сьогодні ми потрапляємо в листівку. Але не таку, яку купують на згадку, а ту, в якій хочеться залишитись. Боко-Которська затока — це місце, де море виглядає, як дзеркало, а гори навколо схожі на декорації до великої історії.
Ми починаємо з Котора — старовинного міста, що охороняється ЮНЕСКО і вражає з першого кроку. Вулички тут звиваються, мов у казці, балкони вкриті квітами, а на центральній площі можна легко уявити, як сюди приїжджали кораблі з Венеції. Це не просто екскурсія — це подорож у часі.
Далі — Пераст. Маленьке, мов застигле в тиші, містечко з видом, від якого перехоплює подих. І саме звідси ми вирушаємо в серце затоки — на човні, крізь гладеньку воду, до острова Богородиці на Рифі. Посеред води стоїть храм, побудований на каменях, які століттями приносили сюди моряки. І вже сам шлях до нього — як ритуал.
А наостанок — келих домашнього вина й нове відкриття для гурманів. У цьому регіоні безліч маленьких фермерських господарств і затишних закладів, де можна спробувати свіжі устриці прямо з води. Їх тут не просто їдять — ними захоплюються. Устриці подають із лимоном, вином і виглядом, від якого зупиняється час. І це той випадок, коли смак і пейзаж зливаються в одне ціле.

Після насичених пригод — день, щоб просто відпочити. Без розкладу, без поспіху, з кавою в затінку і солоним вітром у волоссі. Можна засмагати на пляжі, гуляти набережною, влаштувати собі гастро-мандрівку з морепродуктами або загубитися в місцевих крамничках — цей день належить вам.
А ввечері на нас чекає момент, який точно запам’ятається. Ми вирушимо до оглядового майданчика над знаменитим островом Святий Стефан — і зустрінемо захід сонця з одним із найвідоміших краєвидів усієї Чорногорії. Фото — обов’язкове. Але ще важливіше — просто стояти, дивитись, мовчати й відчувати, що ти на своєму місці в цьому великому красивому світі.

Сьогодні піднімаємось ближче до неба — туди, де повітря свіже, а краєвиди змушують мовчати. Їдемо до національного парку Ловчен, серця чорногорських гір, де на вершині стоїть мавзолей Петра II Негоша — поета, правителя і людини, яка писала історію цієї країни. Тут, з оглядового майданчика, відкривається панорама, яка виглядає ніби країна лежить у тебе на долоні.
Після гір — до смаків. В селі Негуші нас чекає справжня гастрономічна пауза: традиційний пршут, домашні сири, вино й історії від місцевих — як готують м’ясо роками, як передають рецепти з покоління в покоління.
А для тих, хто шукає трохи більше драйву — буде можливість пролетіти зіплайном над краєвидами. Вітер у вухах, серце б’ється швидше — і ще один момент, який точно захочеться згадати.

Починаємо день неспішно. Хтось обирає ще один ранок на пляжі, хтось — прогулянку з кавою, хтось — просто лежати й нічого не планувати. Це той момент подорожі, коли ти вже відпустив усе зайве й просто насолоджуєшся ритмом.
А після обіду — виходимо в море. Невелика прогулянка вздовж узбережжя відкриває Будву з несподіваного боку: з човна вона здається ще красивішою, ще більш кінематографічною. Вітер, вода, спокій — і фото, які хочеться залишити в улюбленому альбомі.
Вечір — м’який, як хвиля. Йога на пляжі, коли сонце вже сідає, — це про повернення до себе. Про тіло, яке розслабляється, і голову, яка нарешті відпочиває.

Сьогодні ми їдемо до місця, яке часто називають зеленим серцем Чорногорії — Скадарського озера. Це найбільше озеро на Балканах, і воно виглядає так, ніби створене для спокійного кіно: гладка вода, гори навколо, птахи над головою, а між ними — човен, у якому сидимо ми.
Ми попливемо між лататтям, очеретами та дзеркальними відображеннями хмар. На мить усе завмирає — тільки вода торкається борту, а тиша звучить по-особливому глибоко. Буде зупинка для купання, кілька казкових кадрів і щире “вау”.
А потім — дегустація місцевої кухні: риба на грилі, легке вино, домашні рецепти й дружня компанія.

Останній ранок у Чорногорії. Тут уже не хочеться кудись поспішати — лише ще раз прогулятись до моря, зробити останнє фото з улюбленим краєвидом або просто посидіти з кавою й дозволити собі трохи помовчати.
Час пакувати валізи — з піском у взутті, дрібними сувенірами й великою кількістю спогадів. Ми виселяємось із готелю, прощаємось із Будвою і вирушаємо в дорогу додому.
Ця подорож залишиться з нами — у знімках, жартах, нових знайомствах і в тому особливому відчутті, яке з’являється, коли ти побачив щось нове і став трохи іншим. До нових зустрічей — у мандрах, у Будві, або десь зовсім неочікувано, хто знає…