Незвідане Поділля

Найбільша Подільська фортеця в Меджибожі

Меджибіж знаменитий насамперед своєю фортецею. Меджибізька фортеця — найстаріша з усіх, що є на землях Поділля. Ще у ХІІІ столітті на цьому місці існувала оборонна дерев’яна споруда із земляними валами. Та у 1241 році була знищена під час боїв з монголо-татарами. А через приблизно 200 років з’явилась перша письмова згадка про кам’яну фортецю в цьому місці.

Протягом років фортеця переходила із рук в руки. Та за всю історію Меджибожа немає жодної згадки, що вороги взяли фортецю приступом. Мешканці самі відчиняли ворота, якщо не могли витримати облогу. Від 1540 року місто стало приватною власністю. Тут запанували магнати. Спершу Синявські. Пізніше замком заволоділи Чарторийські. Господарювали у ньому і козаки, і польські військові, і турецькі солдати. У 1830-х роках фортеця стає осередком військового постою російських вояків.

Різні господарі панували у замку по-різному. Хтось перебудовував споруди у бароковий стиль, хтось – у романтичний. Радянська доба перетворила замок на маслозавод. Це, звісно, дуже пошкодило архітектурну пам’ятку, та ще більше знищили її самі люди, що отримавши дозвіл, порозбирали частини історичної фортеці на будівельні матеріали.

На сьогоднішній день — це справжній осередок давньої середньовічної культури. Кожного літа, ось уже на протязі десяти років, тут відбувається фест «Стародавній Меджибіж». В 2001 р. Меджибіж отримав статус історико-культурного заповідника. В 6 залах на території замку розміщено краєзнавчий музей, експозиції котрого може оглянути кожен охочий.

Залишки замку в Летичеві

Летичів відомий не лише рибними базарами. Ми побачимо 10-метровий бронзовий пам'ятник Устиму Кармалюку.  Кремезна чорна фігура народного месника виситься з 1974 року біля вцілілої башти замку. 

Поруч із пам'ятником знаходяться руїни замку та монастир. Точні дати будівництва невідомі, найчастіше називають 1579 рік. Від замку залишилися стіни та вежа, але варто зазначити, що перебувають вони в хорошому стані. Замок і монастир складають одне ціле. Територія монастиря красива та доглянута. 

Але найзнаменитішим „жителем” міста був відомий на все Поділля та Волинь образ Летичівської Богоматері, створений за зразком відомої ікони з римської базиліки Санта Марія Маджьора. Папа Климент VIIIподарував цей образ домініканам (1592), які відправилися на Поділля за запрошенням єпископа Волуцького. До Летичева дісталися у 1606 році. Але тодішній господар міста, Ян Потоцький, був кальвіністом – і не пустив монахів до міста. А от дружина летичівського старости Єлизавета, ревна католичка, надала братам притулок в сільській хаті у передмісті Залетичівка. Невдовзі міщани почули про різні чуда, пов’язані з привезеним образом. Зараз в костелі зберігається коронована копія ікони.

Прекрасний палац у Самчиках

Резиденція Чечелів в Самчиках - належить до найкращих пам'яток стилю ампір (пізнього класицизму) в Україні. Палац є одним з найкраще збережених, що дало змогу облаштувати тут музей-садибу.

В різний час палац належав Острозьким, Любомирським, Заславським, Сангушко.З ім'ям останнього власника пов'язана і легенда про скарби його сім'ї, говорять, що вони заховані десь поблизу палацу. Мала місце історія, коли в стінах кімнати було знайдено схованку з перським килимом і золотими монетами. Але, на жаль, всі зусилля місцевих жителів знайти інші багатства закінчувалися нічим. 

Будинок в селі Самчики почав облаштовувати Ян Хоєцький на початку 18 ст. З тих часів зберігся так званий Старий палац 1725 року побудови. Невиразна архітектура старої будівлі спонукала інших хазяїв використовувати її переважно як службове приміщення нового палацу. Наступним власником був полковник Петро Чечель, гайсинський староста. Саме під час його господарювання маєток набув нового вигляду. Чечель, запросивши найкращих архітекторів, садівників та скульпторів створює  унікальний палацово-парковий ансамбль з розкішною резиденцією.

Первісне розташування приміщень збережено майже повністю. Зокрема, в палаці є 5 кімнат: Блакитна, Червона, Римська, Спочивальня та Японський кабінет. В Блакитній вітальні відбувалися театральні постановки, танці, або ж вона могла служити музичним салоном. Червона зала використовувалась як їдальня. В Японській стіни від підлоги і до плафону повністю вкриті фресками, також зберігся автентичний паркет, який виготовили німецькі майстри.

Гордістю Самчиків став англійський ландшафтний парк. «Український Версаль» швидко перетворився на улюблене місце зустрічей навколишньої шляхти. Гостей чекала тут нескінченна низка балів, прийомів, свят. На в’їзді гостей зустрічала кам’яна фігура лева, який привітно шкірився, а гостей, що виїжджали, проводжав сумний лев. Парк  займає територію 18,8 га. У ньому ростуть 200 порід дерев і кущів, окремим з дерев більш ніж двісті років. Тут розташовано Китайський будиночок, що слугував за льодовню.

Неймовірні Антоніни

Перша згадка про Антоніни належить до XVI століття. Хоча цієї назви ми тоді не знайдемо. Бо спочатку він називався Голодиківці, Голодки. Спочатку воно належало Острозьким, тоді Заславським, потім Любомирським, а відтак Сангушкам. Нічим особливим не виділялося, було звичайним маленьким селом.

У 1760-х роках Барбара Сангушкова, у власності якої перебувало село Голодки, віддала його у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений з її сестрою Антоніною. Саме на її честь перейменували село. Чоловік Антоніни збудував родинний маєток, який складався з кількох двоповерхових корпусів. Також було закладено великий парк.

У другій половині ХІХ століття Антоніни перейшли у власність Потоцьких. Вони трактували цю резиденцію як літню і особливо дбали за розвиток і підтримку парку. Та під кінець ХІХ століття Юзеф Миколай Потоцький ініціював перебудову давнього палацу в необароковому стилі. Після перебудови антонінський палац став направду величезною представницькою резиденцією Потоцьких.
Перша світова війна стала трагедією для багатьох палаців Волині. Антонінський маєток горів. Потоцькі цього не застали, бо виїхали роком раніше, забравши частину колекцій. У 1919 році палац підпалили більшовики.

На місці палацу зараз футбольне поле, проте чудово збереглись в’їзна брама, гараж, возівня та манеж. Найцікавіша будівля комплексу - колишній гараж на 9 автомобілів (справжня рідкість у ті часи!). Зараз в ньому розташовується селищна рада.  Поруч з палацовим комплексом виросло ціле містечко з елегантних, переважно, фахверкових вілл, призначених для технічного персоналу.

Вілли були призначені для головного адміністратора маєтку, управителя, агронома, конюха, механіка, ветеринара, водіїв. Антонінівські вілли, зведені на зламі ХІХ і ХХ століть, стали місцевими пам'ятками архітектурних стилістичних віянь. Всі ці складні комбінації форм із вежечками, еркерами, балконами, лоджіями диктувалися суто функціональними потребами, але манірно декорувалися, ховаючи свій функціоналізм за романтичним зовнішнім виглядом мініатюрних казкових замків.

Замок Острозьких у Старокостянтинові

Унікальність замку в Старокостянтинові полягає передусім у тому, що закладено і побудовано його було разом з усім містом в доволі стислі терміни. Формальною причиною побудови міста Костянтинова і замку стала прогалина, що існувала в оборонній системі волинських земель на шляху татарських вторгнень. Саме через Старокостянтинів пролягав Чорний шлях – одна з трьох головних доріг, по яких рухалася татарська орда, здійснюючи грабіжницькі набіги.

Тож у 1571 р. Костянтин Острозький завершив побудову замку та оборонних укріплень.  Господарські будівлі західної частини замку з церквою та баштою слугували стіною. У центрі замку височіла дерев’яна сторожова вежа.  Під замчищем є льохи з колодязями-камерами, що ведуть до ріки. Тут містились склади для зберігання вогнепальної зброї. Про велич та міць укріплень міста говорить те, що починаючи з 1575 р. кримським татарам жодного разу не вдалося взяти його приступом. Навіть тридцятитисячна орда не змогла подолати міцні мури.

До наших днів залишився сам двоповерховий палац-замок та частина потужних кріпосних стін. Також збереглася й двоповерхова кутова башта з підвалом. Уздовж південної стіни палацу розташована Троїцька церква, в архітектурі якої присутні готичні елементи. Зберігся лише нижній її ярус. Це діюча церква УПЦ Київського патріархату. Зараз в частково відреставрованих приміщеннях функціонує історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів».

Харчування

Друзі, за бажанням ви можете під час реєстації замовити комплексний обід в кафе у Самчиках. Вартість орієнтовно 100 грн. Меню буде ближче до виїзду. Також запасайтеся з дому бутербродами, печивом, фруктами. Для бажаючих є можливість пообідати на території парку біля резиденції в Самчиках. Тут є дві альтанки та багато лавочок. Можете взяти покривало і сісти на зеленій травичці.

Організатор подорожі: Наталія Примак: (098)322-05-38;