Путна – це перший і найвідоміший з монастирів, а також найстаріший з безперервно діючих монастирів Буковини. Це чоловічий монастир, який ще називають «Єрусалимом румунського народу», бо тут був похований один з найулюбленіших румунських князів – Штефан Великий, якого Молдавський літопис назвав царем. Він правив з 1457 по 1504 рік і за час свого царювання здобув перемогу в 34-х з 36-ти боїв за незалежність Румунії. На згадку про кожну перемогу він будував монастир або споруджував храм. Для румунів це місце – ворота, за якими розпочинається шлях до Гірського  Єрусалиму. У двох кілометрах від монастиря в кам'яній печері жив його духовний батько – преподобний Данило Пустельник. З тих пір пройшло більше 500 років, і всі ці роки Путна була найважливішим духовним, історичним і культурним центром Румунії. Тут поховано 28 правителів. Це місце загальнонаціональних свят. За  рік монастир відвідує близько десяти тисяч паломників. При монастирі навіть існують паломницькі готелі. Монастир Путна став своєрідним символом єднання румунського народу навколо своєї історії та віри. Монастир Путна належить румунській Православній церкві, Сучавсько-Радівецькому архієпископству молдовсько-буковинської митрополії і був заснований 1466 року молдовським воєводою і названий за місцем розташування на честь Успіння Богородиці. Ще з моменту його заснування був одним із найважливіших культурних центрів князівства Молдови. Зведення основних споруд монастирського комплексу було завершено 1469 року, а зовнішні укріплення та вежі були збудовані до 1481 року. Сьогодні в монастирському музеї зберігаються багато рукописів, церковних коштовностей та інших артефактів. Саме тому сьогодні монастир є важливим центром православного паломництва північної Румунії.

У самісінькому серці Буковинських Карпат, у долині між гір – розташувалася справжня фортеця з товстими стінами (3 метри товщини) та оборонними вежами – замок-монастир Сучевиця. Оборонний монастир у Сучевиці був споруджений у 1582 році митрополитом  Георгієм Могилою – дядьком Петра Могили, господарем Яремою та його братом Семеном. Оборонний комплекс з вежами тривалий час служив княжою резиденцією. Родзинкою монастиря є розписна церква. Сама ж Сучавиця є останнім розписаним пам'ятником архітектури з 22 розписаних церков Буковини. Мандрівники  мимоволі зупиняють свій погляд на фресках, що зображують драбину в рай, яку охороняють червонокрилі ангели. За оборонними стінами цієї фортеці, в музеї, можна побачити безліч історичних дорогоцінних предметів і творів мистецтва. Він має квадратну форму та оточений високими стінами, які сягають 6 метрів заввишки. На кожному розі розташовуються по одній оборонній вежі. Архітектура монастиря заворожує: він містить візантійські та готичні елементи, а також елементи декору, характерні для розмальованих церков сусідньої Молдови. Монастир усередині та зовні покритий розписами, які мають велику художню цінність, вони зображають сюжети сцен зі Старого та Нового завітів. Головна окраса монастиря – Воскресенська церква. Її звели у 1586 році. Будівлю розписали і всередині і ззовні, тут сплелися візантійський та готичний стилі. Розпис на стільки виконано тонко та майстерно, що розглядати сюжети можна годинами і щоразу здається, ніби щось пропустив, або хтось тишком-нишком ще наніс кілька.  

Марджиня – село-комуна. Марджиня знаходиться на території  Сучавського повіту Румунії. Село прославилось завдяки  вишуканій «чорній кераміці», яку  виготовляють  місцеві майстри.  Цей посуд  з безпечного екологічного матеріалу користується неабияким попитом у туристів. Славиться Марджиня і своїм Етнографічним музеєм облаштованим у старій буковинській хаті, якій понад сто років. Тут виставлено, як музейні експонати,   народні костюми  різних типів традиційного вбрання місцевих жителів та виготовлені руками селян  інші вироби народних ремесел – писанки і намиста із бісеру, кошики  із лози, вовняні килими, в'язаний одяг,  кераміка, вишиванки тощо. Всі ці скарби  народної творчості села  Марджиня можна  придбати.

Село Качіка – Сучавського повіту, унікальне тим, що в його частині – Солонецу-Ноу компактно проживає польське населення. Назва села теж походить від польського слова «kacyka», що означає «качка». Перші поляки - гірники, які переїхали з Галичини на Буковину у 1790 році за рішенням австро-угорського правителя, оселились в гірничому районі Солонці (Солонецу) навколо соляної копальні Качіка, яка перетворилася згодом у соляні шахти з соляними галереями обставленими неперевершеними соляними фігурами із біблійних сюжетів. Біля шахти Качіка є навіть солоне озеро, де зазвичай влітку відпочивають люди. Самі ж соляні шахти перетворені на справжні місця паломництва, не тільки для людей, які страждають різними захворюваннями дихального апарату, але й для віруючих різних релігійних культів, дітей  і  туристів. У селі Качіка є соляна бальна зала  для танців і найсвятіше місце польської духовності – Єпархіальне святилище, яке було зведене в ранг Малої базиліки. 

Чернівці справедливо називають «перлиною Буковини» або «перлиною австрійської корони», адже історична забудова старого міста – це цілісний, майже недоторканий ансамбль XIX – початку XX століть. Перша письмова згадка про Чернівці датується 1408 роком. Місто знаходиться за 40 кілометрів від румунського кордону і може похвалитись вишуканою архітектурою та цікавими пам’ятками. В народі Чернівці називають «перлиною архітектури» і «українською Венецією». Чернівецький Національний Університет розміщений в історичній будівлі – колишній резиденції Буковинських митрополитів. Будівництво споруди тривало майже 20 років, адже до кожного етапу зведення підходили з особливою ретельністю. Витонченості екстер’єру додає різнокольорова черепиця на даху, а поєднання візантійського та романського архітектурних стилів підкреслює монументальність будівлі. Вулиця Ольги Кобилянської – єдина пішохідна в Чернівцях. Відома точна дата її закладення – 1786 рік. На початку 20 століття тут поступово почали з’являтись муровані будинки, а згодом дорогу вимостили бруківкою. Місцевих жителів навіть змушували гарно витерти підошви взуття, перш ніж ступити на новесеньке покриття.

Банченський монастир – один з наймолодших та найкрасивіших монастирів Східної Європи. Свято-Вознесенський чоловічий монастир, що знаходиться у Банченах на Буковині, відомий далеко за межами місцини. Всього 20 кілометрів від Чернівців – і на пагорбі можна побачити дивовижну будівлю з куполами та дзвінницею над брамою, що не поступається красою навіть визнаній у всьому світі Святій Софії, що у Києві. Монастир зустрічає розкішною ковкою важких воріт, а одразу за ними відкривається чудовий ландшафтний парк.
У монастирі є корпуси келій, що також вражають своїм багатим оздобленням. Всупереч традиційним аскетичним приміщенням для ченців, тут вони нагадують палаци, але це не змінює атмосфери благодаті, віри та любові. Тут є шість храмів та скитів, у монастирі зберігаються численні пам’ятки, серед яких мощі, ікони, тощо. У богослужіннях беруть участь ченці та брати, що проживають у монастирі, переважно використовується румунська мова.
Банченський монастир відомий не тільки в Україні, адже за архітектурою та релігією є ще благодійність. Люди їдуть сюди не тільки за туристичними враженнями, а й за благодаттю, що спадає на кожного, хто проходить на територію.