Зручно вмощуємося в кріслі, хтось вмикає фільм, хтось одразу кутається в плед і заплющує очі. За вікном десь унизу засинають міста, а ми летимо назустріч пригодам – туди, де буде багато моря і трохи більше щастя.
Попереду Філіппіни. Далекі острови, тепле море, пісок, який сиплеться крізь пальці, і пальми, що ледь шумлять на вітрі. Там ранки повільні, із запахом кави та солоного бризу, а вечори пахнуть манго і сіллю. Ми ще тут, але вже наче трохи там – відчуваємо, як тепле повітря обіймає шкіру.

Літак м’яко сідає в Себу – і ось ми вже на іншому боці планети. Повітря тепле, трохи вологе, з легким присмаком моря. Заселяємось у готель, розпаковуємо речі й видихаємо – можна нарешті розслабитися. Хтось одразу стрибає в басейн, хтось іде прогрітись у спа, а хтось просто сидить із коктейлем біля води й вдихає нове життя.
А ввечері – перше знайомство з філіппінською кухнею. Йдемо на нічний ринок Larsian BBQ. Тут димлять грилі, сміються люди, а зі столів пахне смаженим м’ясом і соусами.
Місто навколо шумить, але ми вже трохи свої. 
Перша ніч у Себу.

Цей день для тих, хто любить море і пригоди. Вода буде поруч із самого ранку й до вечора: під ногами, над головою, у повітрі – всюди.
Ранок починається у Moalboal – це маленьке узбережне містечко, де життя крутиться довкола моря. Надягаємо маски й пірнаємо просто біля берега – і раптом навколо нас мільйони сріблястих рибок. Sardine Run – величезний косяк сардин, які рухаються, наче одне ціле. Сонце пробиває воду, і здається, ніби ми потрапили в якесь підводне шоу. Потім човном пливемо до острова Pescador – корали, різнокольорові рибки, синя безодня. І ще один сюрприз – зустріч із морськими черепахами. Вони велично ковзають у воді, як стародавні господарі океану.
Після моря – обід у Moalboal, щоб трохи перевести дух. А потім нова пригода – Kawasan Falls. Це не просто водоспад, а цілий день каньйонінгу: стрибки у бірюзові лагуни, спуски по гладких каменях, вода шумить навколо, а ми сміємося і стрибаємо знову. В кінці – перехоплює дух, але так добре.
І ще одна зупинка – маленьке рибальське село. Тут немає поспіху. Човни сушаться на сонці, хтось плете сіті, хтось чистить рибу. Спілкуємось із місцевими, пробуємо свіжу рибу, ніби стаємо частиною цього тихого життя.
Ввечері повертаємось у Себу – трохи втомлені, трохи мокрі, але щасливі.

Ранок починається на воді. Сідаємо на паром і за дві години хвиль і вітру припливаємо на новий острів – Бохол. Тут усе якось спокійніше, повітря пахне квітами, а море здається ще теплішим. Заселяємось у готель, кидаємо речі – і на пляж. Пісок під ногами гарячий, хвилі ледь торкаються ніг. На Alona Beach можна просто лежати під пальмами, можна з коктейлем, а можна – і так, і так.
А потім – знайомство з філіппінською кухнею на повну. Їдемо у Bohol Bee Farm – тут не тільки годують, а й вчать готувати. Одягаємо фартухи, ріжемо лайми, мішуємо соуси – Chicken Adobo, Kinilaw (це як філіппінське севіче), рисові пиріжки Puto. Сміємось, пробуємо, підглядаємо в тарілки одне до одного. І головне – все це потім їмо.
Вечір повільний: легка прогулянка, шум моря, ще одна маленька порція щастя.
Перша ніч на Бохолі.

Цей день – як філіппінський листівка-теплик. Ранок починається дорогою до Шоколадних пагорбів – тих самих, які бачили всі на фото, але вживу вони ще кращі. Сотні схожих одна на одну зелених горбочків, що виглядають, наче розсипані шоколадні трюфелі. Від спеки трава на них стає коричневою – так і з’явилась ця солодка назва.
Далі їдемо через Bilar Man-Made Forest – дорога, ніби крізь тунель із дерев. Навіть у спеку тут прохолодно, і на секунду здається, що потрапили в казку.
А потім – знайомство з наймилішими жителями острова. У парку тарзієрів зустрічаємо цих малюків із величезними очима. Вони сидять собі тихенько на гілках, тримаються маленькими лапками й дивляться так, ніби знають усі твої секрети.
Після пригод у джунглях – Loboc. Тут життя повільне, спокійне, справжнє. Діти грають біля води, хтось чистить манго, хтось в’яже рибальські сіті. Ми куштуємо
Lumpia – філіппінські весняні роли, і десерт Ube Halaya – фіолетовий, солодкий, із ямсу. А потім сідаємо на човен і вирушаємо на круїз річкою Loboc – вода зелена, береги поросли пальмами, у човні грає музика, а на столах – обід. Повільно пливемо, їмо, слухаємо, дивимось, як під ногами хлюпає річка.
Увечері повертаємось у готель – трохи сонні, трохи зачаровані. Ще одна ніч на Бохолі.

Вилітаємо і ось ми вже на Короні. Тут одразу відчувається щось інше – острів невеликий, затишний, з вузькими вуличками й повітрям, яке пахне морем і пригодами.
Заселяємось у готель, трохи відпочиваємо. А потім – те, що найкраще після дороги: гарячі джерела Маакуниг. Вода тут тепла, мінеральна, просто неба, серед пальм. Сидиш, дивишся, як сонце опускається нижче, і відчуваєш, як разом із парою з тебе виходить вся втома.
На заході сонця піднімаємось на Mt. Tapyas. 700 сходинок угору, і ти на вершині. Перед нами – острів, море, човни, що тихо гойдаються на хвилях, і сонце, яке неквапливо сідає просто в океан. Тихий, красивий момент, який хочеться забрати із собою.
Увечері – вечеря, трошки прогулянки, і перша ніч на Короні. Завтра тут почнуться справжні пригоди.

Сьогодні – той самий день, заради якого летять на Корон. Острови, лагуни й море, яке переливається всіма відтінками синього.
Сідаємо на човен, обличчя обдуває вітер, волосся пахне сіллю. Пливемо до озера Каянган – того самого, з листівок. Піднімаємось нагору, і перед нами відкривається краєвид, що запам’ятається назавжди: вода, скелі, тропіки – все, як у мріях.
Далі – озеро Барракуда. Пірнаємо, і відчуваємо, як вода міняється: то тепла, то прохолодна. Ніби хтось перемикає сезони прямо під водою.
Twin Lagoon – це два світи, розділені вузьким проходом. Пливемо крізь нього, а там – тиша. Лише ми, скелі, і вода, в якій хочеться зависнути назавжди.
Потім – білий пісок на Banana Island, пальми, море, обід на пляжі. Прості страви тут смакують зовсім по-іншому, коли босоніж стоїш на піску, а хвилі торкаються ніг.
Увечері повертаємось у готель – сонячні, засолені, щасливі. Це був ідеальний день.

Сьогодні можна обрати свій ритм – активний чи спокійний.
Перший варіант – день із місцевими рибалками. Ранок починається біля човнів. Під ногами – мокрі дошки, в руках – сітки, навколо – сміх і жарти філіппінців, які виходять у море щодня. Вчимося закидати сіті, ловимо першу рибу, а потім прямо на березі розводимо вогонь, чистимо улов і смажимо його на грилі. Їсти те, що сам щойно дістав із води, – особливе задоволення.
Другий варіант – візит до племені тагбануа. Це корінні жителі Корона, які живуть тут сотні років. Ми слухаємо їхні історії, бачимо, як вони роблять прикраси, ловлять мед і з повагою ставляться до природи. Тут усе повільне, без поспіху, і здається, що ми заглянули в інший, простий і мудрий світ.
Що б ми не обрали – цей день залишить після себе відчуття чогось справжнього.
Ввечері – ще одна ніч на Короні, вже майже як удома.

Час рухатись далі – туди, де пляжі ще біліші, а вода ще прозоріша. Вирушаємо з Корона до Ель-Нідо. Можна обрати: паром – неспішна подорож морем, 4-5 годин хвиль і солоного бризу, або переліт – 45 хвилин у небі, і ми вже на місці.
Прибуття в Ель-Нідо. Це той самий філіппінський рай, який всі уявляють – пальми, човни, бірюзова вода, скелі, що здіймаються просто з моря. Заселяємось, видихаємо, йдемо знайомитись із новим островом.
Пляж Las Cabanas – саме те, що потрібно після дороги. Теплий пісок, море торкається ніг, а сонце повільно сідає за обрій. Тут красиво мовчати, сидіти, пити щось холодне й просто бути щасливими.
Увечері – вечеря в місцевому ресторані. Свічки, легкий бриз, морепродукти, манго, сміх.
Перша ніч у Ель-Нідо – попереду дні, які запам’ятаються надовго.

Сьогодні той самий день, за який Ель-Нідо люблять у всьому світі. Сідаємо на човен – і між нами та островами більше немає нічого, тільки вода.
Перша зупинка – Big Lagoon. Вхід у неї – як у кіно: бірюзова гладь, високі чорні скелі, тиша. Ми пливемо повільно, майже затамувавши подих, бо навколо настільки красиво, що навіть не віриться.
Далі – Secret Lagoon. Щоб потрапити сюди, треба пролізти крізь вузьку щілину в скелі. І раптом ти всередині – ніби маленьке озеро, заховане в камінні, куди потрапляють лише ті, хто знає цей секрет.
На Shimizu Island чекає снорклінг. Вода прозора, рибки жовті, сині, рожеві – ніби художник розсипав фарби прямо під нами.
І наостанок – Seven Commandos Beach. Білий пісок, кокоси, море, яке торкається ніг. Тут можна просто лежати й слухати хвилі. Можна сидіти з коктейлем. Можна нічого не робити – й це буде ідеально.
Обід на човні – рис, риба, фрукти. Все просте, свіже, дуже смачне. Їмо, дивимось на море, гріємось на сонці.
Ввечері повертаємось у Ель-Нідо. І здається, що це море ми вже не забудемо ніколи.

Ще один день у відкритому морі, ще більше островів, ще більше краси, яку не хочеться залишати.
Перша зупинка – Hidden Beach. Відкритий океан, хвилі, чорні скелі – і раптом між ними вузький прохід. Запливаємо всередину – і там, за кам’яними стінами, ховається пляж. Місце, куди не потрапиш випадково, ніби загублений шматочок раю.
Далі – Secret Beach. Тут ще цікавіше: захований у скелях пляж, до якого можна дістатися тільки вплав. Вода світиться бірюзовим, пісок білий, людей майже немає – і це один із найкрасивіших моментів подорожі.
Потім – Matinloc Shrine, стара святиня з неймовірним панорамним видом на море. Сюди приїжджають не тільки за історією, а й за одним із найкращих оглядових майданчиків на острові.
Обід на човні – море навколо, свіжа риба, тропічні фрукти, легкий бриз. Ще один день, який хочеться запам’ятати.
Увечері повертаємось у готель, трохи стомлені, трохи засмаглі, але точно щасливі.

Після днів, наповнених човнами, лагунами і стрибками у воду, сьогодні можна вибрати свій ритм – спокійний чи дослідницький.
Якщо хочеться просто відпочити, Nacpan Beach – ідеальне місце. Довгий пляж із золотим піском, пальми, хвилі, що співають свою тиху пісню. Тут можна засмагати, купатися, гуляти босоніж уздовж берега, ловити кожен промінчик сонця.
Для тих, кому море ще не набридло (якщо таке взагалі можливо) – дайвінг або снорклінг. Рифи Ель-Нідо ховають справжні підводні скарби: коралові сади, рибок усіх кольорів веселки, а інколи й величних черепах.
А якщо хочеться дізнатися більше про життя острова, можна відвідати село місцевих рибалок. Тут час тече інакше – без поспіху, без шуму, в гармонії з природою. Дивимося, як місцеві готують човни до нового дня, плетуть сіті, сушать рибу на сонці. Говоримо, слухаємо історії, пробуємо прості домашні страви.
Що б ви не обрали – цей день залишить після себе відчуття справжнього Ель-Нідо.

Ранок в Ель-Нідо – повільний і трохи ностальгійний. Остання можливість прогулятися босоніж пляжем, ще раз зануритися в тепле море або просто посидіти під пальмами з коктейлем. Хочеться затримати цей момент, але попереду нова сторінка подорожі – Маніла.
Ввечері – переліт у столицю Філіппін, де життя зовсім інше: більше людей, більше вогнів, більше звуків. І ми одразу занурюємось у цю метушню – йдемо на нічний стріт-фуд тур.
Balut – так, це те саме качине яйце, яке всі або бояться, або мріють спробувати. Kwek-Kwek – перепелині яйця у фритюрі, хрусткі, гарячі. І обов’язково щось солодке – Taho, теплий соєвий десерт із сиропом і перлинами саго, який у Манілі продають прямо з відер.
Це вечір, коли ми пробуємо все, не думаючи, просто йдучи за з.апахами, сміхом і яскравими вогнями міста.
Перша і єдина ніч у Манілі – трохи хаосу, але смачного і живого.

Останній ранок у Манілі. Якщо час дозволяє, можна неквапливо прогулятися, купити щось на пам’ять – сушене манго, каву, прикраси ручної роботи. Або просто випити кави, дивлячись, як місто прокидається – метушливе, голосне, але вже якесь рідне.
Потім – трансфер в аеропорт. Чемодани трохи важчі, ніж були, зате серце легше.
Філіппіни залишають слід – у засмаглій шкірі, в сотнях фото, у смаку манго і морської солі, і в тому відчутті свободи, яке тепер уже завжди з вами.
Виліт у Варшаву.
Але ми точно ще повернемося.