Замок подували на замовлення Якуба Собеського (батька того Яна, про якого йшлося в попередній історії) в першій половині XVII століття. Архітектор невідомий. Проте відомий тип будування — “palazzo in fortezzo” неоголандського стилю. Себто, фортеця, в якій можна жити. Частина оригінальних оборонних споруд збереглась й донині: бастіони, вали, частина надбрамної вежі. А от міст з равеліном — пізніша реконструкція. Всередині був величний житловий палац, господарчі споруди та так званий Китайський палац, котрий добудували пізніше й значно розширили.

Замок в Підгірцях з’явився в 1635-1640 роках. завдяки старанням Гійома де Боплана та Андре дель Акви (той самий тандем, що працював над створенням замку в Бродах). Будувався як резиденція для коронного гетьмана Станіслава Конєцпольского. Є одним з найкращих прикладів гармонійного поєднання бастіонних укріплень та розкішного палацу. Має форму рівностороннього квадрата з довжиною сторони 100 метрів, по боках якого розташовані п’ятикутні бастіони. В північній частині побудовано палац, який неодноразово перероблявся. Та й оборонні споруди не дійшли до нас у первозданному стані — його принаймні тричі руйнували під час визвольної війни Б. Хмельницького. Під час обох війн його грабували, в середині минулого століття тут сталась пожежа. Були зроблені незграбні спроби реставрації, але зараз Підгорецький замок виглядає доволі вбого. Він навіть увійшов до альбому британського фотографа Майкла Керрігана “Покинуті палаци”.

Найстаріший з-поміж українських замків і має дуже насичену історію. Найперша його версія, ймовірно, з’явилась в XIV століття. Теперішніх своїх ренесансових рис замок набув за Яна III Собеського, котрий запросив для реконструкції італійського архітектора. Звідси — нетипова для того періоду й регіону овальна форма замку, два окремих крила якого об’єднані триповерховою вежею та прибудовою. 

Броди – давній населений пункт, розташований у східній частині Львівської області. Місто лежить на межі українських історичних земель – Галичини, Волині і Поділля. Географічно це територія Малого Полісся. Своїй назві місто завдячує болотистій місцевості і переправам (бродам), які здавна тут існували. Через Броди протікає річка Суховилка (басейн ріки Стир), яка часто пересихає, а іноді буває повноводною.

Мало хто знає що у Бродах є замок. Твердиня мала форму п’ятикутної зірки: на кожному її промені розміщувались бастіони, об’єднані між собою валами з казематами. Всередині знаходились будинки господарів. Пізніше, коли замок перейшов у власність Потоцьких, тут було збудовано замок.

На щастя, нині палац знаходиться в кращому стані, ніж оборонні споруди — їх зруйнували австрійці в 1812 році на прохання уряду Російської імперії, котра готувалась до війни з Францією. В Москві побоювались, що поляки, виступаючи на боці французів, облаштують тут потужну тилову базу. Тому голову вежу та равелін підірвали — їхні уламки засипали фортечний рів. Навіть в такому вигляді замок виглядає величним, а ще декілька років тому силами місцевої влади почали прибирати каземати та готувати їх до експозиції.

В історії України і, зокрема, Галичини графський рід Бадені, коріння якого втрачається десь у Валахії, а за іншими джерелами - в Італії, залишив глибокий слід. Брати Казимир і Станіслав володіли декількома десятками тисяч гектарів землі, у власних млинах переробляли зерно. У місті Буськ, що на Львівщині, Казимир заснував пивоварню, а в Радехове Станіслав розширив аналогічне підприємство, побудував оранжерею. Бадені підтримували школи для польських дітей і костели. Родинне гніздо - палац графа Бадені - є одним із символів Буська. У 1893 році граф Станіслав Бадені, краківський маршалок, купує від Альфреда Мисловського маєтності Коропця. Станіслав Бадені був рідним братом Казимира Бадені – "залізного" губернатора Галичини у 1888-1895 роках. Придбавши землі Коропця, граф розпочинає поблизу старого палацу нову будову, масштабні роботи по розбудові резиденції тривали з 1893 по 1906 рік.

Найновіші археологічні матеріали засвідчують існування монастиря вже з кінця XIII століття. Однак перша писемна згадка про обитель датована 1395 роком. На початках монастирем опікувалися правителі Галицько-Волинської держави. У середині XIV столітті його новими опікунами стали православні литовські князі з роду Гедиміновичів. 1549 року монастир спалили татари. Після пожежі шляхтич Олександр Ванько Лагодовський розпочав будівництво оборонної мурованої церкви, протягом 1549-1574 років, яку заклав на цілющому джерелі.  Вона була пристосована до оборонних функцій, а трохи пізніше навколо храму з”явились стіни з баштами, а також земляні вали та рови під мурами. Як бачимо, обитель була добре пристосована до оборони і по суті являла собою непогано укріплену фортецю.

Унівська обитель — найбільший паломницький центр у Галичині, куди щорічно до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Одигитрії та цілющого джерела прибувають десятки тисяч прочан. На території Лаври відкрито частину давніх оборонних укріплень та в'їзну браму (на монастирському подвір'ї). Від монастиря можна піднятися на Чернечу гору, де сьогодні розташований монаший цвинтар. Колись тут було городище ІХ століття. Володимирів град, від якого збереглися так звані Володимирові вали. 

Білосніжний королівський замок на пагорбі, оточений живописною прикарпатською природою, захоплює в свій чародійний полон сотні туристів. Для цього не потрібно витрачати захмарні суми для подорожі закордон. Така дивовижа існує й в Україні. Щоб переконатися, що замок не міраж, а неймовірної краси реальність, потрібно приїхати в невеличке село Свірж, що на Львівщині. Це одне із небагатьох, незначних за розміром, поселень , що може гордитися досі «живими» пам'ятками історії. І до слова, кожен із нас міг познайомитися з твердинею та її околицями заочно, коли переглядав легендарний фільм усіх часів «Д'Артаньян і три мушкетери».

Музей створений 1987 році. Сучасний будинок був спеціально побудований для експозиції музею. Тоді ж з'являється скульптурна група на території біля музею. Відвідувачі зможуть побачити скульптуру Літописця, Воїна, Матері-Берегині та Землероба-Відбудовувача міста. Арка зі звонами символізує об'єднання трьох князівств — Перемиського, Теребовлянського та Звенигородського. Експозиція розмістилася на двох поверхах музею. На першому поверсі представлений відділ археології. Тут привертає увагу колекція крем'яних знарядь праці, давньоруське бойове спорядження, жіночі прикраси, вироби з кістки. Все це — результат тривалих археологічних досліджень та розкопок стародавнього Звеногородського городища. І, безперечно, заслуговують на особливу увагу відвідувачів макети давньоруських храмів та діарама літописного міста Звенигород. На другому поверсі музею розміщені виставки та панорама сучасного Звенигорода. Гордістю музею є вітражі (автори — брати Янковські та Шушерепа Я. Ф.), де зображені герб князівства, в'їздна брама міста Звенигород, князь Володимир .

Це найбільший серед всіх замків Львівщини і йому зараз дуже погано. Мабуть, саме сюди варто приїхати в першу чергу, доки зовнішня стіна та пара веж, що залишились, не розсипались остаточно. Його почали будувати на місці старого дерев’яного замку, традиційно для тих часів спаленого татарами. Будівництво велось в 1854-1589 роках. під патронатом родини Острозьких та за проєктом Амвросія Прихильного, автора будівлі Костелу святого Лазаря у Львові. Фортифікація мала п’ятикутну форму й будувалась в стилі пізнього ренесансу. По периметру була оточена суцільною оборонною галереєю для гарнізону. Зовні — бастіони з наповненими водою ровами. Замок постійно змінював власників й часто перебудовувався. В один з періодів оборонні споруди майже повністю зруйнували козаки. Останнє століття — період поступового руйнування замку і диво, що деякі башти досі стоять.