Збір у кишеньці напроти центрального автовокзалу. Посадка в автобус. Старт о 5.45. Чекаємо 15 хвилин, не запізнюйтесь. По дорозі робитимемо санітарні зупинки.

Музей у Шепетівці, був створений спершу для збереження пам’яті про радянського письменника Миколу Островського, за часів незалежності України почав змінювати формат і 2020 року став Музеєм пропаганди. Нині установа розвінчує міфи про біографію звеличеного раніше діяча, а на його прикладі показує механізм комуністичної пропаганди та осмислює наслідки тоталітарного минулого. Музей показує, як сьогодні пропаганда стала інформаційною зброєю. Як її використовували тоталітарні режими. Як і яка пропаганда діяла на території України. Радянська пропаганда не соромилася використовувати в своїх цілях культуру і мистецтво, оптимізувати під себе людські біографії та писати власні версії історичних подій. Із розсекреченням архівів після розвалу СРСР, а також із запуском процесу декомунізації українці все більше розвіюють радянські міфи та розкривають методи ''вправляння мізків'' у цій тоталітарній країні. Одна з нових інституцій, що профільно досліджує цю тему - шепетівський Музей пропаганди на базі музею радянського письменника Миколи Островського.

Ізяслав – одне із найдавніших міст сучасної Хмельниччини. Заснування самого міста, то його появу на карті давньої Русі у 987 році пов’язують то з іменем князя Володимира, то його дружини Рогніди. Пізніше воно стало удільним володінням їхнього сина Ізяслава. У Ізяславі досить багато архітектурних пам’яток минулих століть. Так, із XVI століття у так званому ''Старому місті'', звідки власне й починався сучасний Ізяслав, до наших днів збереглася споруда скарбниці. Тут же можна оглянути церкву Різдва, збудовану 1823 року. Ця культова споруда збереглася до наших днів у майже первісному вигляді. Чого не скажеш про костел Івана Хрестителя, який збудований у 1594 році. Домінуючою спорудою міста є, звичайно ж, комплекс колишнього монастиря бернардинців, який і нині височіє на високому правому березі Горині. Збудований на початку XVII століття, він був не лише культовою спорудою, але мав і оборонне призначення. У середині XVIII століття власники Ізяслава на руїнах замку ХІІІ століття збудували двоповерховий палац, обнесений високим оборонним муром. Центральний фасад палацу прикрасили деталі і колони корінфського ордера. В‘їзд до нього влаштували через довгий критий дворик з аркадами, який мав підйомний місток. Залишки цього архітектурного шедевру можна оглянути і нині.

Палацово-парковий ансамбль ''Самчики'' – видатна пам’ятка архітектури, яку часто називають "українським Версалем", що являє собою приклад архітектурного стилю неокласицизму. Садиба добре збереглася, тут також є єдиний в країні парк у французькому стилі. Комплекс має статус державного історико-культурного заповідника. На початку 18 століття цей маєток отримав у володіння Януш Хоєцький, який у 1725-му створив собі резиденцію на березі річки Случ. Наступним власником маєтку був полковник і гайсинський староста Петро Чечель (1754-1843). Вважається, що саме в цей період маєток набув того вигляду, який ми знаємо сьогодні: був споруджений сам палац, два флігелі, в'їзні ворота, оранжереї та стайні. Також Чечель провів масштабну реконструкцію парку. Головна "родзинка" палацу - оригінальна анфілада залів, прикрашених паркетами, ліпниною та розписами, які нерідко приписують авторству Врубеля. В самому палаці відвідувачів зацікавить Римський зал, Японський кабінет - єдина збережена кімната з таким інтер'єром у країні. Також тут можна прогулятися по "саду в стінах" - парку, працювати над створенням якого запросили відомого ландшафтного архітектора Діонісія Макклера, ірландця за походженням.

Орієнтовне прибуття до 21:30. Залежить від нашої організованості та стану дороги. Зупинка при в'їзді в місто та у кишеньці навпроти центрального автовокзалу. По місту зупинок не робимо.