Відгук

Привіт усім! Вражень так багато, що не знаю як вкласти їх в один відгук. На поїздку чекала більше року, - ще відтоді як побачила анонс минулорічної, але склалося як склалося і поїхала я аж рік потому. Чому безмежно рада, так як познайомилася з масою крутих людей, яких (аж страшно подумати) могла б і не пізнати. Тепер по поїздці :) Людина я вкрай несерйозна, коли ситуація потребує зворотнього, тому всі рекомендації, які давали хлопці-бідняжки, успішно прощьолкала. Про це пожаліла не раз в результаті, але якщо дивитися філософськи на цю всю шнягу - то був грандіозний життєвий урок. Тепер я знаю, шо якшо говорять взяти куртку, шапку, дощовик та теплий одяг посеред літа - треба слухати. Але нє, дощовик я взяла. Мабуть, тому за весь час перебування в Норвегії на небі не було ні хмаринки. Є така прикмета: візьмеш парасольку - дощу не буде. Тут, напевно, спрацювало аналогічно. Тому на наступний раз візьму шубу й валянки, щоб і вітру не було. По суті, температура повітря була годна, але через нехилий такий вітер здавалося неймовірно холодно. Але мене зігрівали думки про то, шо я в Норвегії, про яку давно мріяла... (на самом дєлє гріла мене куртка Андрія Рибачка, яку він люб’язно і безвоздмєздно мені дав без зайвих запитань). Ендрю і Саня - окрема історія. То люди, які протягом всієї поїздки вдягали, годували, радили як краще, але і прислухалися до нас, сміялися і співали разом з нами. Постійно мали чим нас зайняти і куди послати (в хорошому сенсі слова). На всі запитання/проблеми/забаганки/побажання була адекватна і чітка реакція/дія/відповідь. Доступно і зрозуміло доносили інформацію, чітко організовували моменти подорожі. Всі фрази починали з юмарочка, але в той же час всі розуміли, шо то серйозно. По-моєму, за всю поїздку наша дружня банда вже з кілька сотень разів говорила, які вони класні. Але ж то так і є. Найкращі! Думаю, не помилюся, якшо скажу, шо у всіх учасників поїздки залишилися тільки позитивні враження від 12денного тріпу з цим неймовірними чуваками. Якби нас всіх зібрати ще раз, то перше, шо б ми сказали, коли побачили цю парочку, було б «Ваааааааааааааау» Тепер по програмі :) Програма була насичена, але не перенасичена. За це я і люблю «Бідняжку». В кожному місті чи місці ми мали достатньо вільного часу, в який могли обирати і робити те, що цікаво саме нам. Були також і оглядові екскурсії в Ґданську, Осло та Ризі. Сама бестова, звичайно, була в Осло з Аліною - нашою землячкою, яка проживає там уже 4 роки. Не було нагромадження історичних фактів. Були її особисті враження та спостереження, які цікаво було слухати. Та це не було основною темою; було видно, що Аліна цікавиться і знає історію міста, про яку із задоволенням нам розповідала. Вимотували довгі переїзди, але в автобусному турі треба завчасно морально до цього готуватися. Тішить мінімальна кількість нічних переїздів, тому якшо ніч використовувати за призначенням, а не як дехто, то можна добре відновити сили. Вони знадобилися нам у поїздці з Риги - більше доби в автобусі. Мій абсолютний рекорд :) Та як ми не тусили в поїздці, але на шляху додому вся зекономлена енергія вирвалася на волю. І була витрачена на «випускний вечір» як його жартома охрестив Андрій. Танцюлі до 3 години ранку, на яких би і мертвий встав; хороша компанія із самих витривалих; зустріч смерканку, - це те, шо я буду згадувати іще довго. Ближче до Вінницької області у нас ще і голос прорізався, - на радісному піднесенні ми горланили українські народні, а потім не народні, а потім не українські. Але то було таке заразне караоке, шо навіть Саша зі своїм хворим горлом не втримався і вчинив в моїх очах героїчний вчинок, підспівуючи своїм (на той момент) баском :) Не буду приховувати, що їхала в подорож задля Норвегії, а Польща, Швеція та Латвія були приємним бонусом з можливістю побачити хорошого друга, який живе в Ґданську. Після того, як побачила перші норвежські краєвиди, то подумала «Вааааау, як гарно». На той момент я ще не підозрювала, шо може бути в сотні і тисячі разів гарніше, захопливіше, неймовірніше. Від того, шо бачиш, є ризик втратити свідомість. Намагатися все сфотографувати марно, головне - запам’ятати це. Бо через екран телефону чи камери не відчувається мить, яку хочеться зупинити. Фотопік у мене був в поході на Язик, вірніше на шляху назад, тому шо вперед треба було пертися максимально швидко, шоб менше стояти в черзі (так, вона там є і не маленька) і не випробовувати на собі властивість повільно стартувати після чергової зупинки. А от назад можна було нафоткатися в своє задоволення, пити воду з гірських потічків, їсти, спати, повзти, просто сидіти і насолоджуватися. На підніжжі по поверненню ми їли недешеві норвежські вафлі і запивали їх не менш дешевою кислою кавою, яка в Норвегії має абсолютно інший смак, ніж у нас. Шо в підсумку? * за час подорожі я відвідала 5 країн (якшо 5-ою рахувати Литву, яку навіть не зрозуміла коли проїхали); * нові враження та нові друзі; * мільйон фото, які можна переглядати вічно, відновлюючи в пам`яті незабутні моменти.