Відгук

Моя подорож добігає кінця. Зараз автобус качає і ми поступово, але впевнено їдемо до кордонів України. Відпустка 2019 практично завершена. Це не твір про те, як я провела літо. Це спосіб проаналізувати і зробити висновки, подякувати за добре і з надією і новими силами починати працювати. Насправді, я дуже щаслива людина. Поруч дуже багато прекрасних людей з усіх куточків України. Мандруємо з Бідняжками із Вінниці. В чомусь вони мрійники і відчайдухи, в чомусь помірковані, веселі і серйозні. Я дуже рада, що ми подорожували разом із друзямиофіцерами. Правда, Юлія Гладишко, Сергей Красницкий, Артем Барабаш? Приємно, що у нас вистачило рішучості виїхати в Норвегію з кемпінгом через сотні кілометрів і спробувати підкорити вершини гір (так, я про язиктроля). До речі, наші військові медики дійшли до верхівки і швидко повернулися вниз (встигнувши за хвилину до шторму спуститися на рівну норвезьку землю). Щодо мене, то я відчула абсолютну переконаність у тому, що у житті трапляються дива і що ангели часом приймають подобу гіда :) Якщо коротко, то похід це дуже відповідально і вимагає як фізичної, так і психологічної готовності. Якщо хочете, це спроба не просто вийти за межі комфорту або перевірити порохівниці, але й прекрасна можливість внутрішнього перезавантаження. Залишу між рядків свої думки з цього приводу і внутрішню мотивацію... Тож 30 липня ФБ не побачив мого фото з вершини Язика Троля, але я не сумую. Чому? Свій екстрим я там отримала! Відмовлятись від зусиль над собою я не звикла, окрім тих ситуацій, коли треба відійти вбік у зачаруванні перед стихією. 3 ранку ранній підйом. Виїзд о 4 ранку до Одди. Інструктаж, розминка і LETS GO! 7:00 Важке сходження 1го кілометру. Наступні рівнини, спуски, сходження, перекуси, вода, дихання, селфі... Месендж з проханням молитв. Не фарс. Так треба. Тут ти не сам і гори ми не щодня долаємо. Тим більше, в Норвегії, а ще Язик Троля. Близько 10:40 мене наздогнало кілька людей. Одна з них мала на куртці напис Guide (це саме цю норвежку я була готова обійняти як свого ангелаохоронця). Доброго дня! (Діалог в оригіналі англійською мовою). Чи знаєте Ви прогноз погоди? Знаю, має бути дощ близько 4 години. Буде сильний шторм близько 1 години дня. 1 p.m. HEAVY STORM! Із грозою в горах. Що мені робити? Поспішити, щоб дійти до вершини і встигнути повернутися? Я думала долати залишок у 4 км за 1 годину і бігти назад. Я явно переоцінюю свої фізичні можливості. Вам на сходження потрібно ще 2 години. А часу обмаль! Моя співрозмовник бачить, що я не орієнтуюся за часом, однозначно і категорично переконує мене повертатися назад. Адже безпека важливіша. Приймаю рішення дослухатися і повідомляю організатору нашого сходження, що я маю таку інформацію і мушу дослухатись. За 4 км до омріяної вершини. Окей. Іди. Іду. Але кинути групу вони не можуть. Хтось уже на вершині (бо вправно піднявся і чекає на фото), хтось (як я) повертається назад, а хтось нізащо не готовий відійти за крок до своєх мрії. Я особисто думаю, що на місці організатора, мені було би важко зупинити своє хвилювання і прийняти єдине вірне рішення. Отож, не здіймаю паніки і тихо повертаю на 180 градусів. А я біжу, із трекінговими палицями, спираючись на них і шукаючи надійну опору під ногами, одягнутих в німецькі Heix (хайкс) (ті самі, які ходили по снігу, плацу, полігону і медпункту 1,5 роки). PS. Що було далі? 12:25 Добігла до верхньої парковки і 4 км після 20хв очікування (12:45) подолала на маршрутці за 7 євро. Екстрено купую сендвіч із лососем і латте в магазинчику біля основи гори), адже саме там маю дізнатися як краще дістатися до Одди. Моментально ковтаю сендвіч і майже допиваю каву. І... О, диво! Маршрутне таксі із написом: До Одди. Вилітаю з магазину зі словами: Дякую і з посмішкою вмощуюся на сидінні маршрутного таксі. 13:45. Прибуваю в Одду. Вітаюся з водіями нашого вінницького автобуса. Вони здивовані, я щаслива. Ділюся враженнями і ми спостерігаємо як насувається негода. Із салону нашого автобуса :) 14:04. Звітую в месенджері близьким людям (матері, священикудухівнику і в групі однодумціввірян), що у мене все ок (я просила молитв за себе із друзями рановранці близько 7 ранку, після того, як тоді здолала перший кілометр (примітка авт. найважчий через набір висоти практично живі сходи природною багатоповерхівкою по камінню і грунту). Хвилююся за друзів. Гроза. Шквальний вітер (прапорець України на нашому автобусі Бідняжок тріпоче). На гору сідає туман і чорна хмара. Починається дощ. Група майже 50 чоловік. ВАЙБЕР, група наших офіцерів Скандинавці:), пишу: Агов, друзі, ви, ок?! 15:02 Відповідь Артема радує: Ми в автобусі чекаємо на виїзд в Одду Слава Богу! Утеплююсь з термокружкою в автобусі і чекаю 16:04. Ура! Юля, Сергій і Артем здолали 28 км, практично без перерви, туди і назад і не змокли (єдині з нашої групи, хто дійшов до кінця ех, фізична підготовка військових лікарів, не те, що я (піджак офіцер, що проходив службу за призивом). Тепер чекаємо на всю групу. Більшість змокла і поки їх немає. Де Настя? Телефон не відповідає. Поповнюємо рахунок у роумінгу. Може, виключила телефон під час зливи? Або? Та ні, все Ок. Правда, все Ок, Леся Грабовська. Лесю Володимирівно, Ваша дочка герой. У 18 років пройшла шлях у військовому дощовику, тонесенька молода дівчина з іншими хлопцями і дівчатами підкорила Язик Троля і перенесла негоду в рятінковому будиночку і йшла по воді (бо вода була скрізь). 18:45 Ура! Всі живі і здорові! І Настя з нами :) 19:40. А Леся Володимирівна побачила у вайберчаті моє схвильоване: Хтось бачить Настю?... Мама хвилюється. У Юлі сідає телефон. Телеграфно відписую пані Полковнику медичної служби (учаснику АТО, до речі), що уже всі зібралися, то Настя була поза звязком. Роумінг не дозволяє передати моїх вражень, все сухо: Добрий вечір! У нас все Ок. Настя ховалася разом з кількома нашими учасниками і вже півтори години як всі зібралися. Ми всі їдемо в кемпінг. То Настя без тел.звязку була і ми вже переживали, бо вона серед останніх доїхала. Вона переодягнулася в свіжий одяг, бо змокла. Але настрій у неї бадьорий. Ми скупилися в супермаркеті і тепер усі їдемо. Дива бувають поруч. Слава Богу за все! Щиро дякую моїм друзям і ангелам :) Мені дуже сподобалося! Однозначно рекомендую цю подорож і неодмінно з Бідняжками.